Блог

На будівництво клініки пластичної хірургії в Україні знадобиться $ 1-2 млн. За умови оренди площі біля госмедучрежденій для започаткування бізнесу достатньо в 3-4 рази менше коштів, які реально повернути буквально за рік-два 

Звичайно, нашим співвітчизникам ще далеко до громадян більш розвинених країн, давно сприймають пластичні операції на рівні буденної походу до стоматолога. Однак певна позитивна динаміка в цьому відношенні останнім часом все-таки спостерігається. В Україні попит на послуги клінік «краси» щороку зростає на 20%. У нашій країні налічується 800-900 пластичних хірургів, що виконують щорічно близько 10-12 тис. операцій, вартість яких на 30% нижче, ніж за кордоном. Річний грошовий обсяг даного ринку знаходиться на рівні $ 20 млн.
Самі з вухами

Жінки бальзаківського віку (від 30 до 40 років) поки залишаються постійними клієнтами-пацієнтами клінік пластичної хірургії. За словами Руслана Гуменного, засновника центру пластичної та естетичної хірургії «Пластик-Арт» у Чернівцях, в основному вони роблять кругову підтяжку обличчя, блефаропластику (корекція повік та розрізу очей), ліпосакцію (видалення жиру) і маммопластика (підтяжка грудей). Мотивація тут різна: повернення в сім'ю «блудного чоловіка», привернення до себе уваги і завоювання прихильності молодих ловеласів, відновлення фігури після пологів, грудного годування або онкології молочних залоз.

З кожним роком до послуг пластичних хірургів звертається все більше незаміжніх дівчат у віці 20-30 років, що бажають збільшити бюст за допомогою силіконових імплантатів. Популярність пластики тієї чи іншої частини тіла, виявляється, залежить навіть від регіону. «У нашому центрі, наприклад, одне час найпопулярнішою процедурою була отопластика (виправлення форми вушних раковин): за день проводили від 7 до 12 операцій. Таким чином, можна сміливо припустити, що в Донецьку майже не залишилося капловухих », - усміхається Ігор Середенко, засновник приватного центру« Хірургія краси ».

Фемінізація сильної статі

В останнє десятиліття все більше чоловіків у віці 35-50 років досить активно вдаються до послуг клінік «краси». «Вони вже складають 15% всієї клієнтури і діляться на дві категорії: одна половина, дійсно, має сильно виражені дефекти зовнішності, інша - просто фанатично хоче виглядати більш презентабельно, враховуючи яскраву зовнішність своїх дружин або коханок. Найбільш затребувані послуги серед чоловічої частини клієнтів - ринопластика, трансплантація волосся після облисіння, ліпосакція, видалення мішків під очима », - інформує Роман Левицький, директор Київського центру пластичної хірургії.

Парадоксально, але клініки, незважаючи на втрату великих доходів, часто відмовляють деяким клієнтам, які намагаються якомога швидше лягти на операційний стіл. Наприклад, для пластичного хірурга Романа Левицького причинами відмови можуть послужити відсутність об'єктивних показань, нестабільна психіка і завищені естетичні вимоги пацієнта.

Як би там не було, клініки краси в деякому роді можуть розраховувати на приплив грошей від вже існуючих клієнтів. У середньому ефект оновленого тіла помітний не більше 7 років, тому половина колишніх пацієнтів повертається за повторною операцією.

Щоправда, тільки за умови, що вони залишилися задоволені результатом першої. У такому разі можуть привести з собою ще парочку нових клієнтів.

У полоні некомпетентності

Професія "пластичний хірург» офіційно з'явилася в реєстрі Міністерства охорони здоров'я України тільки у минулому році. У січні 2010 року було видано перший підручник з пластичної хірургії, а в березні отримали дипломи перші 18 фахівців у цій галузі, які закінчили курси в медінститутах Донецька, Києва та Одеси. Таким чином, зараз в країні 50-75% діючих пластичних хірургів є докторами загальної хірургії, які, в кращому випадку, закінчили ординатуру з цієї спеціальності в Росії і три-чотири рази на рік відвідували європейські освітні курси.

У гіршому разі, на думку Василя Пінчука, власника приватної клініки «Цертус», пластикою займаються просто дилетанти - стоматологи, отоларингологи, проктологи і дерматологи. Природно, вони зовсім не зацікавлені в масовій освітньої підготовки своїх майбутніх колег і повноцінної легалізації власної діяльності.

Для них це дохідна підробіток, якою вони займаються паралельно з основною роботою на базі державних медустанов: отримавши за операцію умовно $ 1 тис., вони платять $ 50 анестезіологу, до $ 20 - медсестрі і ще до $ 200 - головному лікареві. Отже, за одну операцію такий хірург заробляє $ 730, тобто левову частку всієї виручки кладе собі в кишеню. У той же час вдається до відвертого демпінгу, роблячи невиправдано великі знижки на операції по відношенню до середньоринковою ціною.

Мінімум 15% пластичних операцій в Україні закінчуються невдало в силу того, що виконують їх не професійні хірурги, а дилетанти

Зрозуміло, за такої недобросовісної конкуренції приватна клініка буде програвати, оскільки після сплати всіх податків і зарплати персоналу за аналогічну операцію вартістю в $ 1 тис. вона отримає не більше $ 200 прибутку. Тому домінування напівлегального державного платного сегменту, частка якого на ринку становить 60-70% (6-8 тис. операцій на рік), підвищує інвестиційні ризики і, відповідно, скорочує комерційні вигоди в бізнесі приватних клінік пластичної хірургії.

Поява таких горе-фахівців, на думку Еміля Фісталя, керівника опікового центру Інституту невідкладної і відновної хірургії ім. В. Гусака, пов'язано з дуже ліберальними в Україну умовами доступу до медичної практики в порівнянні із західними країнами. Наприклад, у США на підготовку пластичного хірурга передбачено 10 років: спочатку він 2 роки вивчає загальну хірургію, потім 5 років працює за фахом і 3 роки опановує теорією. А зразком суворого і дієвого контролю над діяльністю клінік пластичної хірургії є Великобританія, де умови сертифікації лікарів і медустанов становить професійна Асоціація пластичних і естетичних хірургів, затверджує норми і контролює їх дотримання Держдепартамент охорони здоров'я, а зміни на ринку відстежує незалежна Комісія охорони здоров'я.

Пластика вимагає жертв

Нам ще дуже далеко до західних стандартів, і тому, за інформацією Віктора Сердюка, віце-президента Всеукраїнської ради захисту прав та безпеки пацієнтів, мінімум 15% від усіх проведених пластичних операцій є невдалими і неякісними. Зменшити цей показник, на думку Сергія Антонова, керівника Центру медичного права та наукового співробітника Інституту держави і права імені Корецького НАН України, можна шляхом завчасного укладення двостороннього договору між клінікою і пацієнтом, в якому чітко слід прописати вигляд і вартість послуг, що надаються, можливі негативні наслідки та операційні ризики, фінансові зобов'язання з боку виконавця у разі їх виникнення, неодмінна отримання розрахункового документа у вигляді касового чека.

Втім, як показує практика, такий договір все одно не є панацеєю: звернутися до прокуратури, суду або ж просто пред'явити усні претензії в разі лікарської помилки неможливо. Доказової бази українського законодавства вистачить тільки на те, щоб залучити хірурга до відповідальності за злочинну недбалість.

На думку Сергія Галича, провідного хірурга клініки пластичної та естетичної хірургії «Фатум», у довгостроковій перспективі варто впроваджувати традиційне на Заході подвійне страхування - одна страхова компанія оплачує передопераційне обстеження, а інша страхує відповідальність хірурга.

«У США, наприклад, хірурги застраховані на $ 1-2 мільйони, і пацієнт може легко відсудити у них $ 250 тисяч тільки за те, що його не оглянули на наступний день після операції», - зазначає пан Галич.

Причиною лікарської помилки, за твердженням Дениса Юрченка, завідувача хірургічним відділенням клініки «Віртус», часто стають самі пацієнти, безвідповідально відносяться до свого здоров'я. У божевільної погоні за красою в деяких притупляється інстинкт самозбереження, внаслідок чого вони надають фальсифіковані аналізи обстежень, приховуючи, що страждають від таких протипоказаних для пластики захворювань, як алергія на певні препарати, цукровий діабет, ниркова недостатність, ревматизм, серцево-судинні проблеми і т . д. Паралельно зростає кількість і 20-30-річних пацієнтів, схильних до нарцисизму і страждаючих від такої екзотичної хвороби, як дісморфобія (неприйняття власного тіла). Щоб не посилювати ситуацію, деякі клініки йдуть на імітацію оперативного втручання.

Здоровий паразитизм

В основному самі хірурги та є власниками більшості приватних клінік пластичної хірургії. Щоб знизити витрати на організацію свого бізнесу до $ 350-500 тис., вони вважають за краще співробітничати з державними медустановами, які здають в оренду палати та операційні з усім устаткуванням. Приватної же клініці залишається тільки докупити спеціальну апаратуру, витратні матеріали і при необхідності зробити ремонт.

«Витрати на оренду приміщення та обладнання, а також придбання матеріалів включаються в рахунок послуг для пацієнта і становлять 25-55% вартості операції. Решта 45-75% - оплата роботи хірурга та інших фахівців (анестезіолог, медсестра і т.д.), середня зарплата яких становить 5 тис. грн.

У результаті собівартість перебування на базі державної установи складе всього $ 15 в день, в той час як у клініці, що володіє і будівлею, і обладнанням, і кваліфікованим персоналом, ця сума як мінімум в 10 разів більше », - інформує пан Пінчук.

Тим не менш приватні клініки пластичної хірургії, побудовані «з нуля», все-таки періодично з'являються в Україну. І найчастіше з фінансової ініціативи інвесторів, які не мають ні найменшого стосунку до медицини. Зате вони чудово вміють побудувати ефективні бізнес-процеси і сформувати колектив іменитих професіоналів. Інвестор, з точки зору Ростислава Валіхновського, засновника клініки імені себе, вкладає величезні грошові ресурси не в конвеєрне виробництво з чіткими гарантіями, а в безпосередню особистість - талановитого хірурга, від якого залежить організація роботи клініки і залучення максимальної кількості клієнтів-пацієнтів. «У такому випадку єдиним завданням інвестора є вибудовування довірчих і взаємовигідних відносин з основним найманим персоналом. Без застосування психологічного тиску і зайвого директивного контролю, а з урахуванням всіх побажань і вимог щодо матеріально-технічного забезпечення », - зазначає пан Валіхновський.

Відкриття приватної клініки пластичної хірургії «з нуля», за підрахунками Руслана Гуменного, вимагає капіталовкладень у розмірі $ 1-2 мільйони, які спрямовуються на придбання земельної ділянки, спорудження будівлі і закупівлю всього необхідного обладнання: лазерного хірургічного ($ 150-300 тис.), ендоскопічного ($ 30-50 тис.), мікрохірургічного інструментарію та операційного мікроскопа ($ 60-80 тис.).

Найбільші доходи в цьому бізнесі приносять омолоджуючі операції, маммопластика і ринопластика. Таким чином, клініка, що працює на базі орендованих приміщень госмедучрежденія, окупиться вже через 1-2 роки. У той час як величезні інвестиції в будівництво власного центру зможуть повернутися не раніше ніж через 5 років.

Краса збагатить світ

Обсяги світового ринку пластичної хірургії, за даними дослідницької компанії BCC Research, до 2013 року сягнуть суми в $ 40 млрд. Навіть в ізольованій від світу комуністичній Північній Кореї серед представників вищого суспільства останнім часом дуже популярні операції подібного роду. Вже близько 17% відвідувачів клінік пластичної хірургії в світі - чоловіки, а найвищим попитом користується такий різновид операцій, як етнічна блефаропластика (до хірургів звертаються вихідці з Азії з проханням зробити підтяжку повік і наблизити зовнішність до європейського типу). Зокрема, жінки обумовлюють своє бажання дискомфортом, які виникають у процесі підведення очей олівцем, а чоловіки нарікають на проблеми з вузьким зоровим охопленням.

США вважаються абсолютним лідером планетарного масштабу в пластичної хірургії з обсягом внутрішнього ринку в $ 7 млрд. Найпопулярніші операції в США - трансплантація волосся, ринопластика, маммопластика, ліпосакція, пілінг, гіменопластіка (відновлення цілісності дівочої пліви) і зміна расових особливостей серед арабів, іспанців і афроамериканців. Ну а в одній з елітних клінік Лос-Анджелеса за $ 35 тис. з вас «сліплять» просто ідеальну зірку: з носом, як у Ніколь Кідман, губами, як у Кім Бесінджер, очима, як у Вайнони Райдер, щоками, як у Дженніфер Лопес, підборіддям, як у Сандри Баллок, і тілом, як у Сальми Хайєк.

У Таїланді пластичні хірурги здійснили справжній переворот в медицині та індустрії краси - вони проводять операції без скальпелів. Розроблена ними новітня технологія називається «Ультера» і призначена для омолодження шкіри. Це комплекс процедур, заснований на музиці. Пацієнт слухає спокійне і красиве, наприклад спів птахів, а сама мелодія пронизана нечутними людському вуху тонкими ультразвуковими хвилями. Тіло саме перебудовується на «потрібну хвилю» і власними силами вносить бажані клієнтом зміни до структури особи. Найголовніше - швидкість дії (один 30-хвилинний сеанс) і повна відсутність болю або яких-небудь шрамів після процедури.

У Китаї аж до 2001 року пластична хірургія була під суворою забороною, а тепер клінік, що працюють в цьому напрямку, налічується вже 20 тис. Справа в тому, що жорстка конкуренція на ринку праці змусила багатьох інвестувати свої заощадження не тільки в освіту, а й у власну зовнішність . Підтвердження тому - результати досліджень, проведених шанхайським Time Plastic Surgery Hospital. Виявилося, що половина пацієнтів цієї клініки (в основному студенти останніх курсів і так звані білі комірці) упевнені в тому, що пластична хірургія дасть їм реальний шанс отримати добре оплачувану роботу. Згідно з даними видання South China Morning Post, прооперовані фахівці заробляють на 30% більше, ніж їх нерішучі колеги. Найпоширеніші операції в КНР - ринопластика, етнічна блефаропластика і маммопластика.

Ліван перетворився на Мекку пластичної хірургії серед країн Близького Сходу, незважаючи навіть на головний принцип ісламу, який ототожнює зміна зовнішності людини з бажанням вступити в конфлікт з волею Аллаха. Бум пластичної хірургії в Лівані почався в 2000 році, після виведення ізраїльських військ з південного регіону країни. За рік у цій країні роблять близько 1,5 мільйонів пластичних операцій і 10 мільйонів процедур підтяжки шкіри та трансплантації волосся. Що говорити, якщо навіть Перший національний банк Лівану почав видавати кредити в розмірі $ 1-5 тисяч на реконструктивні та естетичні пластичні операції.